Історія зародження українського вертепу

Корені лялькового вертепу сягають глибини віків і губляться десь у Стародавній Греції. Від греків ляльковий театр помандрував до римлян. У християнську еру живі театральні вистави розповсюдилися пo всій Європі, а у XVI столітті театральна традиція дійшла до України. Це були народні, примітивні видовища на міських площах — грубуваті імпровізації, але ж в них промовляв живою мовою сам народ.

Бурсаки Києво-Могилянської академії оживили біблійні сюжети, були і авторами, і акторами, і режисерами, і музикантами, виготовляли все необхідне для вертепу. Композитори-студенти для супроводження вертепної гри використовували народну музику. Все це робили і мандрівні групи артистів.

Веселі імпровізовані сценки із картинами щоденного життя й народного побуту завоювали прихильність українців. Театри іноді втрачають духовну частину, а розігрують світську, значно її модифікуючи. Дійовими особами зазвичай є Ангел, Пастушки, Три Царі, Жид Мошко та його дружина Сура, Чорт, Смерть, Цар Ірод та його воїни, Козак та інші.

Колядників з вертепом пригощають гостинцями або дарують гроші. Особливо веселі вистави актори готують на Щедрий вечір, або Маланку — 13 січня, напередодні Старого Нового року. Тоді можна побачити ще й «водіння кози», її танець, «вмирання» та «воскресіння», що символізує колообіг завмирання та відродження природи.

Попри всякі заборони, як у Російської Імперії, так і за радянських часів, вертеп в Україні все-таки втримався й набув широкого розповсюдження, і на кожному етапі свого розвитку вертеп відображав своєрідні умови історичного, духовного, побутового життя нашого народу.