Краса лялькового вертепу

Слово «вертеп», крім театральних постанов акторів, має ще одно значення: це старовинний пересувний український ляльковий театр, що демонстрував переважно жартівливі та іронічні вистави.

Вертеп схожий на будиночок, що має два поверхи, які за християнською традицією трактувалися як «небо» і «земля». Виготовлений із дерева або картону, відкритий з боку глядача, будиночок міг бути різного розміру, аж до двох метрів заввишки. В денці скрині робилися прорізи — доріжки для руху ляльок. На верхньому поверсі вертепу знаходилася нерухома фігура діви Марії з немовлям, а на нижньому — трон царя Ірода.

Вертепні ляльки рухалися за допомогою прикріплених до них знизу дротів. Вертепник, який стояв позаду скрині, водив ляльку по прорізах у підлозі. Лялькар говорив і співав за всіх героїв, змінюючи голос для надання характеристики персонажам. Ляльок у вертепах могло бути до 40 персонажів!

Вирізьблені з дерева ляльки були справжнім витвором національного мистецтва. Різьбярі створювали образи, звертаючись до народних уявлень про героя (Запорожець, Солдат, Пияк, Циган), міфологічних персонажів (Смерть, Чорт), обрядових кумедних тварин. Кожна лялька мала свій ігровий простір і рухалася строго в його межах.

Персонажів біблійної частини вистави одягали у канонічне вбрання, решту героїв — відповідно до соціального положення і національних ознак. Проте зовнішній вигляд ляльок змінювався під впливом часу і залежав від фантазії власника. Крім того, частина вертепних ляльок мали деяку механізацію: Смерть замахувалася косою, Козак танцював, присідаючи, а у царя Ірода голова злітала з плечей.

Виставу щедро наповнювали народною музикою. Поруч із вертепником знаходився музикант чи гурт музикантів, які грали на скрипці, сопілці, бандурі, цимбалах та колісній лірі.